Чим більше намагаєшся осягнути цю трагедію, наблизитися до неї, розгледіти – тим більш непроникною вона стає. Чорнота стає всеохоплюючою. І ти розбиваєшся об неї. Такою є природа Катастрофи. Щастя сяє і світиться. Банальність кричить і надимається, а горе – воно просто горе. Спазм у горлі та сухі виплакані очі – ні сліз, ні слів. А ще – попіл і пісок. Бездонний, бездушний яр, ненаситне провалля, у яке падають і падають нескінченно довго, як в уповільненій зйомці людські тіла, скошені кулеметним вогнем.
80 років тому, у вересні 1941, у серці християнського древнього Києва стався неймовірний злочин. 29-30 вересня, впродовж двох днів, на околиці Києва було вбито майже 34 тисячі київських євреїв. Переважно жінок, дітей, стариків. Єдиною провиною цих людей було те, що вони належали до єврейської національності.
Лікар Федір Богатирчук згадував, що до нього в паніці приходили кияни, здебільшого лікарі, які перебували у змішаних шлюбах і запитували: «Що нам робити?!» І він радив їм якнайшвидше тікати подалі з Києва – залишатися у місті було дуже небезпечно (під час окупації Федір Богатирчук переховував сестру шахіста Бориса Ратнера).
Ті, хто переховувався, змушені були жити в умовах постійної небезпеки. Навряд чи це можна було назвати повноцінним життям: будь-коли могла нагрянути перевірка, а житло обшукати; могли зайти знайомі, сусіди – і потім видати.
Захар Трубаков, який проігнорував нацистський наказ, переховувався. Поряд з ним була його дружина-українка Аня. Він умовляв її нікому не розповідати – навіть найнадійнішим знайомим про те, що з ним сталося і де він зараз. Але Аня не втрималася і поділилася таємницею зі своєю близькою подругою. Та невдовзі прийшла до них без попередження й побачила Захара. Тоді чоловік почав благати вже її нічого нікому не казати. Гостя погодилася, однак, прийшовши додому, про все розповіла матері, яка одразу ж написала донос. Щоб не викликати жодних підозр, ця жінка послала в гестапо свою молодшу доньку. І таких прикладів – чимало.
Прикметно, що на українських окупованих територіях, у порівнянні з Європою, покарання для тих, хто переховував євреїв, було максимально суворим. Наприклад, нідерландку, яка переховувала Анну Франк, нацисти навіть не арештували. В Україні ж за таке відправляли в Сирецький концтабір, а потім розстрілювали у Бабиному Яру.
Але, незважаючи на смертельну загрозу, були кияни, які зважувалися переховувати євреїв. Наприклад, рятувало євреїв подружжя Глаголєвих. Священник Олексій Глаголєв був сином відомого київського батюшки священномученика Олександра Глаголєва, який загинув у 1937 році в катівнях НКВС. Були й просто порядні мешканці, які на запитання, чи мешкають у їхньому домі «юде», відповідали, що не знають і не бачили. І це теж комусь рятувало життя.
Минуло 82 роки, а осягнути цю трагедію і досі неможливо. Сьогодні ми знову намагаємося довести рівність народів, стоїмо за мир і спокій у нашій державі.